Ревінь: користь і шкода

Ревінь — багаторічна рослина сімейства гречаних з прямими надземними стеблами і дуже великим листям. Батьківщиною його вважається Тібет, де про його корисні властивості дізналися за 3 тисячі років до нашої ери. Нині в різноманітті своїх видів ревінь росте і в Азії, і в Європі.

Їстівні види ревеню вживаються в їжу і як овоч, і як фрукт: ревінь успішно замінює шпинат, яблука, з нього варять варення і роблять начинки для пирогів. У медицині в основному використовується кореневище 4-6-річних рослин, але і в черешках міститься багато корисних речовин.
Варто заглибитися в його склад, щоб зрозуміти, чим же, з точки зору народної медицини, цікавий ревінь: користь і шкода його складу не так добре освітлена, як інших, більше традиційних лікарських рослин.

Склад ревеню

Рослина містить 93% води, незначну кількість білків і жирів, вуглеводи, клітковину і зольні речовини. Вітамінний склад досить великий, оскільки представлений практично усією лінійкою вітамінів : А, С, Е, К і групою В, у тому числі фолієвою кислотою. У ревені багато калію, кальцію, магнію і фосфору, є присутньою деяка кількість натрію. Серед мікроелементів лідирує залізо і марганець, окрім цього ревінь містить мідь, селен і цинк.

Глибоко схована користь

Ревінь: користь і шкода

Таким традиційним описом складу важко продемонструвати якісь унікальні властивості ревеню, тому варто розглянути його ще глибше.
Корінь ревеню містить речовину хризофан, гіркий глікозид. Ця речовина, потрапляючи в товстий кишечник, викликає роздратування його рецепторів, що посилює перистальтику і сприяє швидкому звільненню. У цьому полягає основне застосування цієї рослини — в якості того, що збуджує апетит, жовчогінного і активізуючого травлення засобу, а також як проносне. Першу властивість ревінь демонструє при малих дозах (до 0,5 г порошку сухого кореня), друге — при великих (до 5 г).
Ще в Древньому Тібеті рослину називали шлунковим коренем.
Застосовується корінь ревеню і для лікування такого неестетичного захворювання як вітиліго. Для цього його порошок необхідно змішати з оцтом для отримання сметаноподібної маси і наносити на уражені ділянки шкіри.
Черешки ревеню використовуються по іншому призначенню, зокрема, як профілактичний і лікувальний засіб від гіпертонії. Як правило, черешки довго не зберігаються, тому при зборі ревеню їх краще відразу висушити і подрібнити. З черешків готується відвар в пропорції 2 ст. л. сировини на 1,5 склянки води. Черешки заливають кип’яченою водою, витримують на водяній лазні 30 хвилин і охолоджують. Після проціджування залишається добова доза відвару, здатна допомогти вирішенню проблеми підвищеного артеріального тиску.
При весняному авітамінозі ревінь може стати першим весняним немедикаментозним засобом, здатним заповнити нестачу вітамінів. Для цього потрібно використати свіжі черешки в якості сировини для віджимання соку. Оскільки сам по собі сік ревеню не відрізняється особливими смаковими якостями, його можна підсолодити медом. Добова норма соку — 1 склянка. Можна просто нарізувати черешки кубиками, засипати цукром і зберігати в холодильнику, вживаючи щодня в натуральному виді.
Фолієва кислота, яку містить ревінь, відповідає за функціонування системи кровотворення, а крім того, стабілізує структуру ДНК, що запобігає переродженню здорових клітин в ракові. Тому соки і відвари ревеню є хорошим засобом профілактики онкозахворювань.

Чи може ревінь нанести шкода?

Слід згадати, що не усі частини цієї рослини придатні в їжу або для лікарського застосування. Вважається, що листя і надземні стебла отруйні. Але «отруйність» їх, швидше, викликана занадто великим вмістом щавлевої кислоти, здатним завдати шкоди ниркам.
Із-за присутності цієї кислоти і в черешках, хоч і в помірнішій кількості, вживання ревеню у великих дозах (варення і компоти не в рахунок) не рекомендоване при нирковокам’яній хворобі, оскільки щавлева кислота здатна утворювати з’єднання з кальцієм у вигляді каменів. Особливо багато накопичують її черешки до середини літа, у весняному ж ревені переважає нешкідлива яблучна кислота.
Протипоказаний ревінь при запаленні сечового міхура, холециститі і перитоніті, кровотечах різного характеру (гемороїдальних і шлунково-кишкових), ревматизмі і вагітності.
Обмеженим має бути вживання ревеню при гіперацидних гастритах (що супроводжуються підвищеною кислотністю шлункового соку) і виразковій хворобі. Головна умова в цих станах — не вживати ревінь на голодний шлунок.