М’ята – невід’ємний компонент сільського ароматного чаю. Її вирощують в саду, а при можливості збирають і в дикому середовищі. Та м’ята, яку звикли вважати культурною – м’ята перцева, – насправді гібрид двох диких сестер – м’яти водної та м’яти колосистої. Тому вживати можна всі три види, що володіють схожими властивостями. Решта сортів м’яти, яких налічується безліч, дуже різняться за складом ефірних масел, що відбивається в різному ароматі листя.
Етимологія назви рослини носить легендарний характер. Вважається, що вона походить від імені німфи Менти, яка спокусившись багатствами владики царства мертвих Аїда, забажала вступити з ним в любовний зв’язок. Однак про це дізналася його дружина Персефона, і, засліплена ревнощами, заподіяла суперниці смерть. На місці її кончини виріс запашний кущик, що отримав назву мента, або м’ята.
Згадки про м’яті зустрічаються в багатьох зрізах історії. Про неї згадується в Євангелії від Матвія, її гілочки опинилися серед пахощів в єгипетських усипальницях, в Древньому Римі було прийнято носити вінки з рослини для гнучкості розуму, Гіппократ відбілював зуби її настоєм і вважав, що вона викликає чоловічу імпотенцію, а Олександр Великий, навпаки, вводив заборону на вживання м’яти під час походів, оскільки вважав її афродизіаком. Такі суперечливі властивості однієї рослини спонукають розібратися, що ж собою являє м’ята: користь і шкода її для людини багато в чому визначаються її складом.
Вміст корисних речовин в м’яті
Оскільки склад активних речовин від сорту до сорту дещо змінюється, є сенс зазирнути всередину найпоширенішого в кулінарії та фітотерапії різновиду рослини – м’яти перцевої. У листі рослини міститься до 2,8% ефірної олії, в квітках її набагато більше – до 6%. Крім неї, присутні дубильні речовини і смоли, флавоноїди, серед яких гесперидин і рутин, органічно кислоти (кавова, хлорогенова, урсолова, олеанолова), фітостероли, моносахарид рамноза, глюкоза і сапоніни. Ефірна олія м’яти перцевої багата ментолом, карвакролом, терпіненом, лімоненом, гераніолом, цитральом та іншими речовинами, що зумовлюють її анальгезуючий і тонізуючий ефект. Вітамінний склад представлений вітамінами А (203 мкг), С (13 мг), РР (0,9 мг) і групи В (В1 – 78 мкг, В2 – 175 мкг, В5 – 250 мкг, В6 – 158 мкг і В9 – 105 мкг). Як видно зі складу, про цілющі властивості м’яти можна говорити довго і докладно, але все ж вони зводяться до основних сфер застосування.
Для лікарських цілей використовуються листя рослини. Кращий час збору – початок цвітіння. Вживається м’ята як додаванням в чай, так і самостійно в настоях і відварах, приготованих за класичною схемою – 2 ст. л. трави на склянку окропу. Для приготування настою достатньо буде укутати напій до його охолодження, а щоб отримати більш концентрований відвар – витримати додатково на водяній бані 15 хвилин. Якщо чай можна пити повноцінними чашками, то відвари і настої приймаються меншими дозами, до 100 мл за прийом.
- Виходячи з того, що основним компонентом м’яти є ментол, вона знаходить широке застосування в якості зовнішнього болезаспокійливого засобу, а при внутрішньому застосуванні рослина заспокоює нервову систему, розширює коронарні судини, знімає головний біль. М’ята є сировиною для виробництва всім відомих «Валідолу» і «Валокордину», які застосовуються при неврозах, тахікардії, безсонні, початкових стадіях аритмії.
- Високі також спазмолітичні властивості м’яти відносно шлунково-кишкового тракту. Вона входить в склади жовчогінних і вітрогінних зборів, сприяє підвищенню апетиту і допомагає від нудоти (у тому числі при закачуванні в транспорті, при так званій морській хворобі).
- Гесперидин і рутин, речовини флавоноїдної структури, підтримують здоров’я капілярів, беручи участь в процесах утворення колагену в сполучній тканині. Завдяки ним м’ята корисна при хронічної венозної недостатності і геморої.
- Потужним антиоксидантним ефектом м’ята зобов’язана хлорогеновій кислоті, а присутність в ній урсолової кислоти перешкоджає атрофії м’язової тканини, особливо у літніх людей. У комплексі ці дві кислоти протистоять старінню організму, тому м’яту часто називають травою довголіття.
- Моносахарид рамноза – цінний компонент в багатьох видах елітної косметики завдяки своїм унікальним регенераційним властивостям. У комплексі з вітаміном А рамноза підвищує щільність дерми і сприяє розгладженню зморшок. Для досягнення ефекту настій м’яти застосовується як тонік, а ефірне масло додається в домашні маски для обличчя.
- Відвари м’ятного аркуша показані при бронхіті і захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Для посилення ефекту в остуджений до прийнятної температури відвар додають сік четвертинки лимона і однієї ч. л. меду. Такий напій, прийнятий перед сном, завдяки спазмолітичній дії надасть протикашльовий ефект, а також зніме біль у горлі і охриплість.
- У давнину м’яту застосовували як протизаплідний і абортивний засіб. У першому випадку перед статевим актом в піхву поміщали тампон, змочений соком м’яти, а в другому брали концентровані настої. В даний час існують більш ефективні та безпечні засоби, тому рецепти на основі м’яти канули в давнину.
Протипоказання і шкода м’яти
Незважаючи на те що м’ята настільки міцно увійшла в побут, що сприймається, як звичайний чай, до її вживання теж слід ставитися з певною обережністю.
Здатність надавати розслаблюючу дію на м’язи і наявність у складі фітоестрогенів насторожує чоловіків, і не дарма. Від одноразово прийнятої чашечки напою шкоди не буде, але зловживання м’ятою може зіграти негативний жарт з потенцією. Як зазначалося вище, не рекомендується також захоплюватися м’ятою при вагітності через небезпеку її переривання.
Не слід додавати м’яту в чай гіпотонікам, щоб розширенням судин знизити тиск ще більше. Також існують випадки алергії на ментол, які виключають застосування м’яти.